Re: цензії
- 08.05.2024|Віктор ВербичЕпоха і народ – крізь призму долі однієї людини
- 07.05.2024|Ігор ЗіньчукВогонь українства
- 07.05.2024|Ігор ЧорнийШукайте жінку
- 06.05.2024|Віктор ВербичРута Ружин - українська міс Марпл: екскурс у світ двох романів Надії Гуменюк
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
Видавничі новинки
- Тара Шустер. "Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалось"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Клариса Пінкола Естес. "Жінки, що біжать з вовками. Архетип Дикої жінки у міфах та легендах"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Станіслав Арсьонов. "Посібник зі щастя. Як наповнити своє життя достатком і радістю"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Лев Ребет. "ТЕОРІЯ NАЦІЇ"Книги | Буквоїд
- Дмитро Савченко. "Вовки Да Вінчі"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. Чимчикун. "Історії Країни НаДобраніч"Дитяча книга | Буквоїд
- Франц Верфель. "Винен не вбивця… Зустріч випускників"Книги | Буквоїд
- Таня Стус. "Проростання"Проза | Буквоїд
- Дарія Піскозуб. "Машина"Фантастика | Буквоїд
- Стюарт Тертон. "Сім смертей Евелін Гардкасл"Книги | Буквоїд
Re:цензії
Тетяна Терен: Страут пише на теми, які я найбільше ціную в літературі – стосунки дітей і батьків, дитинство
На питання порталу « Буквоїд »: «Що читати?» відповідає журналістка, кураторка книжкових проектів та літературних програм Тетяна Терен.
– Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.
– Останні два місяці готувала новулітературну програму для «ПінчукАртЦентру», тому читала і дивилася фільми насамперед про Бабин Яр і Голокост. І тут моїм книжковим порадником став головний редактор видавництва «Дух і Літера» Леонід Фінберг, який і сформував для мене мою літню бібліотеку.
Я перечитала знову «Бабин Яр» Анатолія Кузнєцова, й, оскільки цього разу читала його в Києві, це читання виявилося боліснішим. Щоразу, опиняючись на тих вулицях — Мельникова, Теліги, Глибочицькій (хоча географія трагедії в романі — це і Хрещатик, і Печерськ, і Дарниця, і Борщагівка), відчуваю потрясіння від разючої розбіжності – між тим, про що читаєш, і тим, що бачиш навколо: люди на пробіжці, діти грають у фризбі, пари на пікніках… Цій катастрофічній суперечності між «картинками» (минулою і сучасною) скоро буде 70 років – з того часу, як радянська влада вирішила прокласти там дорогу й облаштували парк. «На вулиці, що йде повз Бабин Яр // кладуть асфальт. В повільній круговерті // кипить смола, і роздимають жар // робітники замурзані й уперті» , – про це ж у вірші Сави Голованівського «Вулиця Мельникова» 1968 року.
Взагалі я думаю про те, що книжка Кузнєцова має обов’язково бути в наших шкільних програмах. Це не просто роман про Бабин Яр, це також роман про трагедію окупованого Києва, роман, в якому постійно звучить думка, що і нацистський, і радянський режими були однаково жорстокими й антилюдськими. Разом з тим цінність «Бабиного Яру» не лише в його документальній основі, у тому, що Кузнєцов розповідає про пережите ним самим (і те, що, врешті, наздогнало через роки й рано обірвало його життя). Він написав майстерну художню річ, вдало поєднавши ось цю документальність із тонким відчуттям стилю. Це особливо відчувається, коли паралельно читаєш спогади киян, які вижили в Бабиному Ярі й Сирецькому концтаборі й чиї свідчення частково використав у своїй книзі й Кузнєцов. Коли читаєш розказану свідком хронологію подій – що за чим відбувалося – це «не працює».
І в Кузнєцова, і в цих мемуарах вражає те, що за одним колом жаху людину в ті роки могло чекати наступне коло. Людське життя ставало заручником чиїхось незбагненних рішень, але також у кожній з історій цих героїв особливу роль грав випадок, якісь збіги: опинився б за тим поворотом – і розстріл… Австрійський психолог Віктор Франкл, який сам пройшов через концтабори, у своїй книзі «Людина в пошуках справжнього сенсу» пише про такі ж «випадковості», коли смерть могли принести кожне твоє слово чи рух і ти ніколи не міг її передбачити. Але Франкл не схильний говорити про випадковості в житті. Як засновник напрямку в психології – логотерапії – він намагається в усьому побачити сенс і вчить інших не втрачати його відчуття, в яких би страшних умовах не опинялася людина . Відшукати цей сенс, на його думку, можна завдяки трьом речам – творчості, коханню і своєму ставленню до страждань. «Життя, урешті, – це відповідальність за знайдення правильних вирішень виниклих проблем і виконання завдань, які воно повсякчас ставить перед людиною», – пише Франкл. Ця маленька книжечка, видана нещодавно «КСД» українською, спонукає до багатьох думок і бажання більше дізнатися про логотерапію, але вона все ж не є художнім текстом, як книжка Кузнєцова, тому її сприймаєш насамперед як доповнення до логотерапевтичних шукань Франкла – місцями з повторами і сухою мовою.
Паралельно під час відпустки взялася за ще один роман американкиЕлізабет Страут, про яку, схоже, активніше заговорили в нашому медіапросторі після екранізації її «Олівії Кіттерідж» режисеркою українського походження Лізою Холоденко (а точніше – після 8 нагород «Еммі»). А тепер – після потрапляння Страут до номінантів на цьогорічну Букерівську премію – є надія, що її книги з’являться й українською.
Страут пише на ті теми, які я найбільше ціную в літературі, – стосунки дітей і батьків, дитинство, з якого у наше доросле життя тягнуться тоненькі павутинки страхів і комплексів, законсервовані на роки й десятиліття образи й недомовленості… Це таке місцями болісне читання, яке тебе ще довго не відпускає, але й дуже, як на мене, психотерапевтичне.
«Олівію Кіттерідж», яка принесла Страут Пулітцерівську премію, я читала років 7 тому, й тоді мене більше вразив підхід письменниці до жанру новели, її вміння «виплести» з короткої прози романне полотно. Переглянувши ж серіал (який постійно рекомендую і називаю найсильнішим з баченого за останні роки), я знову була захоплена тим, як Страут працює з цими вічними темами, її увагою до деталей, характерів, її вмінням показувати, що за вчинками і словами людей дуже часто стоять не лише їхні власні трагедії, а й наше небажання ці трагедії побачити і зрозуміти.
Цього року я взялася за її перший роман «Еммі та Ізабель», а нині читаю «Залишся зі мною» (Abide with me). І знову ті ж самі теми: «Давні страхи, ще часів дитинства, розчарування довгих років заміжжя, недавні хвилювання і розгубленість – все це було щільно запаковано у неї всередині, й, змінюючи простирадла на ліжку Кетрін, Конні подумала, як шкода, що вона не може виполоти, мов бур’яни, ці глибоко засілі паростки пітьми» .
– Що можете порадити для читання іншим?
– Страут і пораджу – і читачам, і видавцям. Як на мене, нам бракує цих тем в літературі (хоча ось ця увага до стосунків, пошуку себе, страхів і поривань звичайних людей є, приміром, у новелах Іри Цілик) і кіно. В останньому брак цієї теми мене особливо дивує, бо зйомки таких фільмів, як та ж екранізована «Олівія Кіттерідж», менш затратні – не потрібні постановки битв і дорогі спецефекти. Із цієї причини у цей список я би обов’язково додала ще Берґмана і, крім його фільмів, роман «Недільна дитина». Теж дуже важкий текст про його стосунки з батьком, який відкриває в читачеві безодні власних спогадів, думок і відкриттів. І вже після Берґмана не можна не прочитати роман його доньки Лінн Ульман «Благословенна дитина», в якому вже вона пише про свою дорогу до батька.
– Як обираєте книжки для читання?
– Останні два роки більшість книжок, які я читаю, так чи інакше пов’язані з проектом «RECвізити. Антологія письменницьких голосів». Коли я займалася лише ним і весь час готувалася до наступних розмов, саме мої герої й визначали коло мого читання. Врешті, «RECвізити» у своїй книжковій версії можуть стати підказкою для тих, хто думає, які тексти і яких українських авторів варто було б почитати.
Додаткові матеріали
- Ганна Улюра: Раджу «Походження видів» Дарвіна. Не читала карколомнішого трилера
- Юля Смаль: Люблю солодкі історії про хороших діток
- Сергій Головачов: Раджу книжку мого улюбленого письменника Сергія Пономаренка "Ключ до безсмертя"
- Ольга Деркачова: «Кожній людині, окрім must read, потрібні свої, рідні, книги»
- Віктор Трегубов: В мене відкладені "Мистецтво керувати державою" Тетчер та "Міста для людей" Яна Гейла
- Петро Білян: Всім хто не читав, рекомендую купити і прочитати "Воно" Стівена Кінга
- Дмитро Лиховій: Рекомендую дві збірки розвідок В´ятровича та «Кохання в час холери» Маркеса
- Валерій Калниш: Рекомендую «33 митці у трьох актах» Сари Торнтон
- Сергій Пантюк: Раджу почитати книжку Бориса Гуменюка "Блокпост"
- Яна Дубинянська: Рекомендую «Мізері» Стівена Кінга і «Бомарше» Фредеріка Гранделя
Коментарі
Останні події
- 10.05.2024|18:25ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Сергія Руденка "Анатомія ненависті. путін і Україна"
- 07.05.2024|08:2711-12 травня у Львові відбудеться Coffee, Books & Vintage Festival #4
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"